Последнее на сайте

Новости

Православный календарь






Переписка Кухаренка з Шевченком

Кубань, Лингвистика

Переписка Кухаренка з Шевченком

Сообщение Чорний запорожець » Сб мар 13, 2010 5:32 pm

Это не все лысты,а так лишь малая часть.Я их так привел что стоит читать снизу по хронологии.

Многие современники утверждали что они были саммыми наилучшеми и близкими друзьями.Это и так видно из писем.
------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------



Я. Г. КУХАРЕНКО. 26 квітня 1860. Катеринодар

Старий Кобзарю і певний мій друже Тарасе Григоровичу!

Попереду письмо, а потім «Хату» получив я квітня 26-го і зараз, не читавши її, сів отвіт дати: хіба ви «Хату» будовали догори ногами? Поставивши з землі крокви, виводили стіни, а «Основу» маєте робити на той рік? Чи, може, на тій основі зробите клуню та почнете молотити? Нехай Бог помагає! А я, одіславши оце письмо, піду до дочки тієї, що ти знаєш, до Гандзі (вона тепер у нас гостює) та будемо читати «Хату». Вона дуже до того дотепна.
Моя стара кланяється тобі, брате! Сини мої десь б’ються з черкесами, а я прибіг з хутора в свій город побачиться з своєю сім’єю.
А наш закадишний Костомара у Пітері панує. Поклонись йому, Панькові, Срезневському, Гулакові, Кукольнику і (коли живий) Ельканові. Обнімаю тебе, мій друже! Будь здоров та не забувай до віку поважаючого тебе

Я. Кухаренка.

26 квітня 1860 р.
Єкатеринодар.




ЛИСТ ДО Я. Г. КУХАРЕНКА. 25 березня 1860. С.-Петербург


1860 року,
25 марта.

Батьку отамане кошовий!

Посилаю тобі к Великодню замість писанки «Хату». І не журнал, а тільки альманах, попередник нашого будущого журнала «Основа». Начнеться він з того року. Збирай, батьку, чорноморську запорозьку старовину та присилай на моє ім’я, а я передаватиму в редакцію. Треба б тобі багато дечого написать, та ніколи, нехай другим часом. Цілую твою жінку і твоїх діточок, а тебе аж тричі. Згадуй інколи щирого твого

Т. Шевченка.



Я. Г. КУХАРЕНКО. 8 березня 1860. Катеринодар

Спасибі тобі, брате, курінний товаришу Тарасе Григоровичу, за пам’ятку, що згадав мене, прислав нових «Гайдамак»! Шкода, що не отдрюковав ти за одним разом «Пустки», «Криниці» і прочого, тобою мені присланого з того окаянного Петровського. А може, в тебе думка, назбиравши ще дечого, та тиснути ще раз! Нехай Бог помага на добре діло!.. Що пак Ваша «Хата», що замишляв пан Куліш? Де він тепер обрітається; може, поїхав до пранців за козиною борідкою, щоб ми його не пізнали?
Із поличчя твого, що в «Гайдамаках», видно, що ти погладшав трохи в Пітері. Дай Боже, щоб ти був здоров, і не забував довіку кохаючого тебе

Якова Кухаренка.

8 марта 1860,
Екатеринодар.

P. S. Моя стара з синами кланяється тобі низько.





ЛИСТ ДО Я. Г. КУХАРЕНКА. 17 січня 1859. С.-Петербург


Батьку отамане кошовий
і мій єдиний друже!

Треба б було мені на тебе сердиться, та ні, розсердься ти перше на мене. Розсердься ти на мене за те, що я вторік ще аж у апрілі місяці получив твоє письмо ласкаве од М. М. Лазаревського та не промовив тобі й півслова й досі. Хоч би подякував за ті 10-ть карбованців, що ти во ім’я моє дав якомусь моєму братові Петрові Шевченку. Спасибі тобі, мій друже єдиний! У мене єсть брати Микита й Йосип, а Петра нема. Бог його знає, відкіля він узявся? Та дарма! Нехай собі здоровий буде. А ти здоровий і багатий. Не сердься ж на мене, мій друже єдиний, що я й досі до тебе не написав хоч на клаптику паперу. Якби сказать, що ніколи було, то таке слово смерділо б брехнею, а я не пошлю тобі смердячого слова.
А тепер я захожусь сердиться на тебе, отамане, наш батьку кошовий! Мабуть, ти давно в землях християнських не бував і доброї мови християнської не чував, що зовеш мене закадишним другом. Чи ж чути було коли-небудь меж християнами таке бридке, паскудне слово? Мабуть, ти, батьку, забув нашу християнську мову і дощенту побусурменився? Та дарма! Зови, як знаєш, тілько не забувай твого искреннего

Т. Шевченка.

17 января 1859 года.
С.-Петербург.

У нас тут складається «Хата», то чи нема часом у тебе якої доброї деревини на крокву або й сволок. Як є, то присилай її на ім’я П. А. Куліша або в Академію художеств Т. Г. Шевченку. Поцілуй тричі за мене свою стару і своїх діточок.
Не сердься на мене, мій друже єдиний, що я тобі пишу так небагато. Я ще й досі не відпочив після тії проклятої неволі. Як одпочину, то напишу тобі за одним заходом аркуш або й два.
Чи ти читав «Оповідання» Марка Вовчка? Як не читав, то я пришлю тобі.



Я. Г. КУХАРЕНКО. 21 лютого 1858. Катеринодар

Екатеринодаръ. Февраля 21, 1858.

Ажъ теперъ, мій стародавній друже Тарасе Григоровичу, я зобрався одвитыть на посланіе твое, писанне до мене зъ Астрахани ще въ августи прошлаго року. Письмо до тебе на имъя Еленева за Москаля, Ченця и Майскій вечиръ я пысавъ; дывуюся, що ты не получавъ його.
Чи не соромъ тоби, друже мій стародавній, що твій брать ридный да служить у насъ въ Чорноморіи, а ты не помусывъ мени й написаты! Годивъ два назадъ ябъ іому помигъ, бо я бувъ тоди на такому мисти, шо пидчиненному могъ добро робиты, а теперь минулося... Сынъ мій старшій, що ты його знаешъ, роспитавсь зъ артилерійскими офицерами, що въ ихъ служитъ твій брать, сказавъ мени, а я заразъ: «подавай іого сюды!» Оть и прыйшовъ, а я й питаю: «Якъ тебе зовуть? — Петро Шевченко! — Здоровъ Петре! — Здраствуйте! А я іому выйнявъ зъ запазухи твое полычьча тай показую іому, тай кажу: «А дывыся Петре, що се таке? — И це мій брать, каже. Тоди я давай іого садовиты, такъ не сидае, бо добре вымуштрованный сердега. Ну я бачу, що не посажу, почавъ іого роспытуваты: колы въ москаляхъ, де стоить и проч. Сказавъ я іому щобъ ходывъ до насъ, якъ пріиздытымуть (бо воны за 25 верстовъ отъ города) да[въ] ему карбованцивъ зъ 10 на обиходку, и оставивъ у сынивъ гостювати. Посли того Петро навидуетьця до сынивъ у городи, бо я бильше живу на хутори.
Списокъ зъ «Москалевои Крыныци» пославъ у Москву до старого Щепкина, тай писавъ: гляди, кажу, старый, до тебе зъ того свита Тарасъ буде! Дякуе и не надякуетьця. Ты, брате, Тар. Григор. теперъ у Питери. Позбиравши таке, якъ Крыныця, Чернець, Майскій вечиръ и проч. що, тай тыснувъ бы въ друкарни: нехай идуть на свитъ Божій, а якъ що самъ не захочешъ хлопоту, то чи не визметьця панъ Кулишъ? Винъ, видно, парняга добрый. Я его записки украиньски маю и читаю — не начитаюсь.

Твій до вику Я. Кухаренко.



ЛИСТ ДО Я. Г. КУХАРЕНКА. 16 лютого 1858. Нижній Новгород


1858.
Батьку отамане кошовий!

Письмо твоє од 7 августа того року із Єкатеринодара получив я 10 февраля сього року, аж у Нижньому Новгороді. Попошукало-таки воно мене немало часу та спасибі, що хоч коли-небудь, а все-таки найшло. А то вже я не знав, що й думать про тебе. Думав уже, нехай Бог милує, чи не занапастив ти де-небудь своєї доброї голови на тому іродовому Кавказі. А тепер, слава Богу, бачу, що ти живий і здоровий і з жінкою, і з діточками своїми. Нехай їх Бог ховає на многі літа! У мене була думка пробраться до тебе на хутір, — та ба! так думкою і осталась. Од 16 мая до 2 августа не давали знать із корпуса в укрепление о тій свободі. От катові! іродові душі! Мало їм було десяти літ. Кров холоне, як згадаю.
З августа вирвався із того каторжного укрепления і через море Волгою прямував на столицю. Я боявся застрять у тебе до осені. В Нижньому мене спинили, заказано, бачиш, мені в’їжджать і жить в столиці. Отаке-то лихо! Помилували, та тілько до половини. Сів у цьому поганому Нижньому та й досі сижу. Приїздив до мене на святки колядувать старий Щепкін, спасибі йому. Думаю оце поїхать до його під Москву в село Никольське, та може там і до літа останусь, а літом, якщо не пустять у Пітер, то чкурну в Харков, а з Харкова, як Бог поможе, то і на Чорноморію. Я до неї коли-небудь, а таки доберусь, до тієї Чорноморії.
Нема в мене тепер нічого такого доброго послать тобі прочитать з товариством, хіба оці «Долю», «Музу» та «Славу», я ( оце недавно скомпоновав ) Як викончу, то пришлю. А поки що оставай[ся] здоровий, мій батьку отамане, мій друже єдиний, не покидай мене, сердешного сироту

Т. Шевченка.

Целую твою стару пані і твоїх молодих діточок. Як будеш писать, то пиши на ім’я М. С. Щепкіна. Я маю до його їхать.




ЛИСТ ДО Я. Г. КУХАРЕНКА. 13 — 15 серпня 1857. Астрахань


Батьку отамане кошовий і друже мій єдиний!

Я свободен, я уже в Астрахані, вчора бачився з тим Єленєвим, на ім’я которого просив я тебе переслать мені письмо о «Москалевій криниці». Письма твого нема, і я тепер не знаю, що й думать. Бо вона вже давно тобі послана, ще 5 іюня. Може, тебе дома нема абощо? Думав я, їдучи в столицю, завернуть до вас на Січ, поціловать тебе, твою стару і твоїх діточок. Але не так воно робиться, як нам хочеться. Мені велено одправиться прямо в столицю. Лихий їх знає, для чого. І я тепер із Астрахані попростую на пароході аж до Нижнього Новгорода, а там через Москву в столицю. Але чи швидко я туда прибуду, святий знає. Я в Москві побачуся з старим Щепкіним (якщо він жив), і дуже добре зробив би ти, друже мій єдиний, якби через його хоч одну стрічечку [прислав?], напиши тілько, чи жив ти, чи здоров і чи получив мою «Москалеву криницю»? Мене вона турбує. А в столицю до мене пиши отак:

в С. Петербург.
Его высокоблагородию Михай[лу] Матвеевичу Лазаревскому.
В Большой Морской, в доме графа Уварова.

Не пишу тобі білше, бо нема чого і писать, та й пароход, спасибі йому, не дає. Завтра попливу вверх по матушке по Волге, а поки що цілую тебе, твою стару і твоїх діточок. Не забувай мене, друже мій єдиний.

Т. Шевченко

Чи получив ти моє поличіє?

15 августа.
1857.




91. Я. Г. КУХАРЕНКО. 7 серпня 1857. Катеринодар

7 августа 1857 г.
Друже мій мылый Тарасе Григоровичу!
Въ послѣднихъ числахъ іюля я издывъ вь Одессъ, взявъ изъ института другу дочку и пріихавъ у двохъ до дому вь конци іюля. Тутъ засталы твое письмо зъ виршами. Прочитавъ я его въ простыхъ очкахъ, переписавъ стыхи своею рукою, щобъ безъ омылкы читать було можно. Пошлю, якъ ты здоровъ кажешъ, старому Щепкину, та думаю послаты до Могилы и до Костомарова. Сей чоловикъ недавно обизвався до мене по одному дилу, такъ я зъ того знаю, шо нашъ добрый знакомый Николай Ивановичъ Галка проживае въ Саратови. Въ Одесъ я заихавъ моремъ. Въ Одеси и Вознесенскѣ я розcказувавъ добрымъ Южно-руснакамъ, съ которыми ричъ заходыла, де ты теперъ, мій друже, обритаешься, и показувавъ твое полычье (я его обробивъ въ Одеси, звычайно, якъ слидъ). Та й люблять же тебе на Украини, брате. Одынъ, по прозвищу Казачинскій, военный офицеръ, ажъ изъ самого Уманя.
На «Записки Южно-русскія» пославъ гроши у Питеръ. Визволяйся брате, та пріизды на нашу козацьку Украину. Я теперъ не маю никуды далеко ихаты и буду дома, або въ городи, або въ хутори (50 верстъ отъ городъ). Якъ що будешъ ихаты трактомъ Ростовскимъ, то шляхъ якъ разъ поузъ мій хуторъ, то заидь у хуторъ, може мене тамъ надыбаешь, а якъ що ни, не буду въ хутори, то скажи, щобъ подалы тоби на визъ чарку горилки, та глекъ молока, выпій и запій, та й поспишай до мене у городъ.
Не кидайся дила, сиречъ, не оставляй писаты. Погасыло кляте лыхо огныще твого талану, але добрый витерокъ повіявъ, позносывъ золу, знайшовъ искорку, що не погасла, та й почавъ роздуваты огонь, отже и гляды, якъ покотить пожарами. Поплюй въ колочки, та й строй Кобзу смило, а дали грай, якъ гравъ есы!

Твій Я. Кухаренко.



101. ЛИСТ ДО Я. Г. КУХАРЕНКА. 5 червня 1857. Новопетровське укріплення


Батьку отамане кошовий!
і друже мій єдиний!

Постриг ти мене в брехуни своїм братерським листом і своєю щирою писанкою. Я писав тобі, друже мій єдиний, що вже не втну нічого віршами. Отже і збрехав. Збрехав і не схаменувся. Правда, я сам думав, що я вже зледащів, захолонув в неволі. Аж бачу — ні. Нікому тілько було огню положить під моє горем недобите старе серце. А ти, друже мій, догадався, взяв та й підкинув того святого огню. Спасибі тобі, друже мій єдиний. Довго я читав твій лист, разів з десять, чи не білше. Та дочитався до того, що в мене не тілько очі, серце заплакало, мов та голодна дитина. А серце, сказано, не дитина, його галушкою не нагодуєш. Що тут на світі робить? — думаю собі, та, вставши раненько, помолився Богу, закачав рукава та й заходився коло оції «Москалевої криниці». Бог поміг, то сяк, то так кончив. Мені і полегшало трохи. Не знаю тілько, чи подобається вона тобі, мій друже єдиний. Якщо подобається, то дай доброму писареві переписать і «Криницю», і «Ченця», і «Вечір». Та пошли старому Щепкіну. Нехай на старість читає та не забуває безталанного кобзаря Тараса Дармограя. Я умисне приписав «Ченця» і «Вечір», щоб порівняв його з «Криницею», бо «Криниця», бач, сьоголітня, а «Чернець» і «Вечір» Бог зна колишні. Чи помолодшав я через 10 літ в неволі, чи постарішав серцем, скажи мені, мій брате рідний.
Ще ось що, чи продаються у вас на коші біноклі або хоч добрі окуляри? Якщо ні, то нічого й читать моє писаніє, бо я так надрюкував, що й сам ледве читаю. Правда, у тебе єсть сини з молодими очима, то нехай вони потроху розбирають, а ти тілько слухай та критику клади, білш нічого.
Не знаю, чи получив ти моє поличіє, завернуте в невеличку цидулку? ( Я там писав... ) і всьому товариству на коші і за кошем доброго здоров’я!

5 июня.
1857.




96. ЛИСТ ДО Я. Г. КУХАРЕНКА. 22 квітня 1857. Новопетровське укріплення


Христос воскресе! Батьку отамане кошовий!
Якраз на Великдень привезла мені астраханська почта твоє дружнєє ласкавеє письмо і 25-рублевую писанку. Зробив ти мені свято, друже мій єдиний! Таке свято, таке велике свято! що я його і на тім світі не забуду. Не видержав, голубе мій сизий (та який би його вражий син і видержав?). Упився, та так щиро упився твоїм могоричем, що аж голомозину собі розкроїв. От що зробив ти мені своєю не так писанкою, як братнім щирим словом.
Тільки що схаменувся я од твого слова і взяв уже перо в руку, щоб написать тобі спасибі, аж приходить із Гур’єва почта і привозить мені листи із самого Пітера. Один пише молодий козак Маркович з товариством і шле мені на починок трохи грошенят. Пише, що молоде товариство в столиці складчину для мене зробило. Треба було б і в другий раз упиться, але я якось видержав, тілько (без сорома казка) тихенько заплакав. Другий лист із столиці ж. Пише мені курінний Лазаревський і упевняє мене, що незабаром мене випустять із цієї широкої хурдиги. Він пише, що добрий цар наш уже дав приказ розбивать мої кайдани. І плачу, і молюся, і все-таки не вірю. Десять літ неволі, друже мій єдиний, знівечили, убили мою і віру і надію, а вона була колись чиста, непорочна, як те дитятко, взятеє од купелі, чистая і кріпкая, як той самоцвіт, камень ошліфований! Але чого не зробить риторда химська? Я трохи-трохи не одурів на сім тижні. Та й тиждень же удався! Не дармо я його виглядав десять літ. Десять літ! Друже мій єдиний! Вимовить страшно. А витерпіть? І за що витерпіть? Цур йому, а то я справді одурію. Тепер думаю ось як зробить. Як, дасть Бог, дождуся з корпусного штабу одпуску, то думаю навпростець через Астрахань ушкварить на Чорноморію. Я ще її зроду не бачив. Треба хоч на старість подивиться, що то таке та славна Чорноморія. А поки те буде, посилаю тепер тобі, друже мій єдиний, своє поличчя. Нема в мене, брате, нічого білше тепер. Як дасть Господь милосердний, приїду сам на Січ, то може, ще який-небудь привезу тобі гостинець. Одного боюся, щоб не потребовали мене часом в Оренбург. А може, дасть Бог, що й не потребують. На чортового батька я їм тепер здався.
Чи старий Щепкін ще живий? От щира козацька душа! І молода, як у дитини. Чи не пишеш ти йому часом? Як пишеш, то целуй його за мене. Яку він там тобі «Пустку» читав? Я, поганий з мене батько, забув свою рідну дитину.




Я. Г КУХАРЕНКО. 18 грудня 1856. Катеринодар

Екатеринодар, 18 декабря 1856 года.

Будь здоров, Тарасе Григоровичу!


Письмо твоє, мій старий друже! (от 1, 11 і 16 апреля), тричі писане, дійшло до мене в такий час, як пранці, британці та турки поганці заходились воювати з Нашим Білим Царем. Та й до чорта ж їх нашевкалось паровими байдаками в Чорне море, а потім в Азовське! Сосіди наші (нехай своєму родові сняться) погані черкеси, тоже заграли в біса, пробій: хоть калавур кричи, ніколи й носа втерти. Одначе, нам Бог поміг, настав мир, і нам, як спершу, зостались на забавку одні погані черкеси, а з ними нам не вчиться биться.
Із письма твого, брате Тарасе Григоровичу, я бачу: ти думаєш, що буцім би то я на коші в Азовському войську, бо й підписано на конверті: в Азов. І видно, що те письмо довго ходило, одначе найшло мене в Чорноморії. Тепер розкажу, як діялось.
Того року, як тебе спіткало лихо, мені прийшлось буть в Харкові, там я од Могили взнав про твою гірку долю. — Могила мені розказав, як знав, але ні од кого не можна було взнати, де ти дівався. Та вже аж в 1851 году мене послали в Пітер, там я служив в Департаменте военных поселений присутствующим, с правом голоса, от Черноморского и Кавказского казачьих войск, отам у Пітері я найшов Елькана, то він (спасибі йому) дав мені твого надрюкованого «Гамалію» і розказав, що ти, мій друже, находишся в Оренбурзі. В тім же 1851 году, в ноябрі, мене назначено за кошового в Азовське козаче військо, там прослужив я по октябрь 1852 года, а в октябрі, 10-го, мене назначили тож за кошового і за начальника штаба в Чорноморське козаче войско. — Отут-то (як спереду сказано) пранці, британці та турки поганці нам дихать не давали. — На кінці войни назначили до нас кошового, а я зостався начальником штаба. В сьому ж году (1856) мене послали в Москву од войска депутатом для присутствовання при священном короновании Их Императорских Величеств, а тим часом на мое место начальником штаба назначили іншого. Повернувшись з Москви і давши отчет в чім треба, живу тепер в своїм хуторі без служби, поки яка найдеться.
В Москві Щепкін прочитав мені напам’ять «Пустку», я зараз одгадав: се, кажу, Тарас писав. Щепкін здивовався, що я вгадав. Хіба диво пізнати мову Тарасову, знавши Тараса добре? Щепкін, по просьбі, списав і передав мені твою, брате, «Пустку». Потім приходив Щепкін до мене на квартирю. Я йому прочитав твоє письмо до мене. Він заплакав. Довгенько говорили об тобі, хто що знав, і порозходились. Щепкін просив мене тобі кланяться. Отже ж його клон.
Всі твої вигадки, дрюкованії до твоєї лихої години, у мене є. Та ще, як сказано, я добув «Гамалію» і «Пустку», то що найдеться опріч сього, брате Тарасе Григоровичу, прошу списати і до мене прислати, а якщо є вже друковане, то назвати його і сказати — відкіль виписати.
Тепер вернімось в Москву. — Я, брате Тарасе Григоровичу, сподобивсь бути на священній коронації нашого Батька Государя. — Були там: пранці, британці і турки поганці. Та вони й пощезнуть, не побачать такого дива! Тепер вони розібрали діло, та аж христяться вкупі з турками, що Бог дав мир, а то б прийшлось їм дохнуть з голоду.
Тепер вони у нас купують пшеницю, платять по тринадцять карбованих за четверть.
Милость Батька Государя всім подданим, всім прощенье! — Пиши, брате Григоровичу, до мене: чи тобі вернули твої права, і що і як? Пиши сякому-такому в г. Екатеринодар чорномор[ському] козакові. Посилаю 25 руб., купи могорича, бо, бач, і мені дали в Москві Станіслава 1 степеня.
Стара моя і діти тобі кланяються. Дочку Гальку оддали заміж торік, а ті два сини, що ти знаєш, служать обидва: старший хорунжим, командує ракетними командами, менший ще урядник. Опріч сих трьох є ще п’ятеро, стало всіх 8: 4 сини і 4 дочки.
Будь здоров! та щасливіший, як був! Сього тобі од душі і серця желаю. Тебе любящий і поважающий навіки

Я. Кухаренко.

Чи вцілів, брате, хоть один портрет Головатого із переданих мною тобі в Пітері? Якщо є, то пришли, будь ласка, і мені список [один?], його родичі певно бажають.






66. ЛИСТ ДО Я. Г. КУХАРЕНКА. 1, 10, 16 квітня 1854. Новопетровське укріплення


1 апреля 1854.

Я оце сижу та сидячи думаю: Господи! Господи! Як-то швидко ті літа минають; молодії то ще так і сяк, а що вже ті старі (погані літа), то так і летять, неначе той шуліка за куркою: так вони за нашою мерзенною грішною душою.
Я оце сидячи лічу літа та долічуюсь до того року, як ми з тобою вперше побачились. Угадай, чи багато я налічив їх, тих нікчеменних марних літ? Трохи чи не буде чотирнадцять, коли не брешу, а як матимеш час, то сам здоров перелічи. Остатній лист твій получив я року Божого 1846-го в Миргороді. І того ж Божого року, написавши тобі лист і гарненько власними руками у тім же богоспасаємім граді Миргороді оддавши на почту, поїхав собі гарненько в престольний град Москву. От, не маючи гадки, приїхав я у тую Москву та й гуляю собі по улицях, звичайне, як чоловік іностранний, розглядую собі то церкви, то собори, тілько глядь, аж іде чорноморець. От спинивши його й питаю, чи давно з коша і чи далеко Господь несе. З коша, каже, шоста чи сьома неділя, а гируємо аж у саму столицю Петербург. От я і питаю його то про Шамрая-маляра, то про Порохню, та й кажу йому: А що-то там поробляє наш кошовий Кухаренко? — Який, каже, К[ухаренко]? — Та Яцько, кажу! — Еге! каже, його на Зелених святках поховали. — От тобі й на! — подумав собі, — чи давно чоловік мені радив, щоб я бив лихом об землю, як той швець мокрою халявою об лаву. А його вже й поховали! — Попрощавшися з чорноморцем, зайшов у якусь стару-престару церков, одправив по твоїй душі панахиду та й пішов собі знову блукать по закарлючистих улицях московських аж до самого вечера. Увечері зайшов у театр та згадав твій «Чорноморський побит». Вийшов із театру та цілісіньку ніч не знав уже, що з собою й робить. Так мені тебе жаль стало!
З тиждень чи й більш блукав я ( після того ) Бувай здоров, мені і Богу милий, мій єдиний друже! Нехай з тобою все добре діється, не забувай безталанного

Т. Шевченка.



Я. Г. КУХАРЕНКО. 25 травня 1845. Станиця Уманська

Стан[иця] Уманська. 25 мая 1845 года.

Курінний товаришу! Брате!
Тарасе Григоровичу! Із Таганрога дві дороги на нашу Вкраїну, перша: прямо через море байдаками на Єйську косу (як я вже писав тобі); друга — на Ростов і Кущівку (140 верст). Од Ростова до Кущівки приїдеш на ізвощикові, а з Кушівки курінний отаман Моргун, до якого ти прямо і їдь, домчить тебе до мене чим знатиме, бо йому вже сказано. Коли ж їхатимеш на Єйську косу, то питай пана Літевського — той тебе прийме і домчить до мене. Моя резиденція в Уманській, а якщо тут мене не застанеш, то питай мого отютанта (бо тут мій штаб), то і будеш там, де і я. З Таганрога пиши, брате, до мене. Таганрозька трупа грає мій «Побит». Приїзди, будь ласкав, до нас подивитись на тих потомків, котрі два віки різались з ляхами, а третій з черкесами. Нічого більш тобі не скажу, надіюсь балакати побачившись, а до того часу будь здоров, як вода, багатий, як земля: бий лихом об землю, як швець мокрою халявою об лаву, а я поки світа сонця

Тобі, брате!
Буду щиро слуговати.
Я. Кухаренко.



ЛИСТ ДО Я. Г. КУХАРЕНКА. 23 березня 1845. С.-Петербург


Отамане!

Я сьогодня Петербург покидаю. Буду літом у Таганрозі, то, будь ласкав, напиши до мене, як там шлях найти до твого гнізда. Бо мені дуже треба побачиться з тобою. Я якось оце писав до тебе, та, мабуть, не дійшло. Або запишався, або тобі ніколи, або, може, ждеш півтора року, щоб заплатить мені так, як [я] за твоє сало, ласку і добре слово заплатив. Не згадуй злого, а пом’яни добре і напиши мені хоч де ти живеш, щоб я знав, як долетіть до тебе. Бувай здоров. Отамане, пиши, коли матимеш час, до мене.
В Полтавскую губернию, в Миргородский повіт, в село Мариенское. На ім’я Александра Андреевича Лукьяновича с передачею щирому твоему Шевченкові.

23 март[а]
1845. Академ[ия].


27. ЛИСТ ДО Я. Г. КУХАРЕНКА. Грудень 1844. С.-Петербург


Отамане!

Будьте ласкаві, пришліть «Чорноморський побит» до мене в Академію.
Отамане, якби ти знав, що тут робиться. Тут робиться таке, що цур йому і казать. Козацтво ожило!!!

Оживуть гетьмани
В золотім жупані,
Прокинеться доля,
Козак заспіва:
Нема в краю
Нашім ні німця...



ЛИСТ ДО Я. Г. КУХАРЕНКА. 26 листопада 1844. С.-Петербург


Друже мій! єй-богу, й досі не знаю, що я за погань на сім світі. Сказать би ледащо, так же ні, бо б’юсь, як овечий хвіст по... Сказать гордий, так ти ж мене знаєш. Та й після чого мені кирпу драть? далебі я чортзна-що. Оце другий рік, як я з тобою не балакаю, друже мій, а чому? і сам не знаю. Вертишся ти у мене всякий день на думці і на серці, а ти, може, думаєш?.. Та цур йому, не думай, братику, про мене нічого поганого. Далебі я не поганший меж людьми.
Єй-богу, не знаю, з чого й начинать і що тобі розказувать. Був я уторік на Україні — був у Межигорского Спаса. І на Хортиці, і скрізь був і все плакав, сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями, щоб вони переказилися.
Заходився оце, вернувшися в Пітер, гравировать и издавать в картинах остатки нашої України. На тім тижні вийде 6-ть картин, і тобі пришлю. Я на те літо буду у Таганрозі, напиши, будь ласкав, як там найти шлях до тебе, от набалакаємось!
На Різдвяних святках наші земляки отут компонують театр у Медицинській академії. Так я думав, щоб ушкварить твій «Чорноморський побит», але тепер уже пізно, а якби ти його звелів переписать гарненько та прислав к Великодню, то б це так. А тепер вони розучують «Москаля-чарівника», «Шельменка», «Сватання на Гончарівці» і мого «Назара Стодолю».
З поганими отими черкесами я частенько отут зострічаюсь, але про тебе вони ні один нічого мені не казали, хоч я їх і розпитував. Шамрай собі хлопець, як того треба. Але воно, здається, сирота і не пащекує собі на лихо.
Оставайся здоров, друже мій. Низенько кланяюсь твоїй жінці. Гулак і все товариство здравствує. Хтодот, нівроку йому, в Полтаві оженився та й байдуже, а я тим часом бурлакую.
Чого ти сам собі хочеш, то й я тобі того желаю.

Т. Шевченко

1844, ноября 26,
С.П.б.

Чом ми не зострілися в Москві ту зиму? Я там проживав той самий тиждень, що й ти. Цур йому, аж нудно згадувать.


Я. Г. КУХАРЕНКО. 2 листопада 1844. Станиця Уманська

Брате! курінний товаришу, Тарасе Григоровичу! Де ти в Бога взявся? Год цілий, як я прошу письменно своїх Черників, щоб дали мені про тебе звістку: де ти дівся, або де живеш? Але хоть би одно слово об тобі од їх получив. Тепер бачу, що ти живий і що в Пітері обритаєшся. Спасибі тобі, брате рідний! що згадав єси мене. Скажи мені про себе трохи більше: як ти тепер живеш і при чому?
Чи ви вже з’їздили з Бориспольцем на білому коневі в дріжках до чужоземців? А я між тим порадую Харківську громаду: що ти охляп, незанузданою бідою приїхав з того світа в Пітер.
Що ти, брате, думаєш, з «Побитом» — напиши мені по правді, а я не тілько «Побит», готов і душу свою послать до тебе. Ждучи од тебе письма, на дозвіллі напишу ще.
Поклонись від мене панам: Тихорському, Ельканові і Гулакові.
Напиши, де Тихорського хватер, може, прийдеться писнути й йому коли-небудь.
Прощай, брате! Смашно цілую тебе. Твій поки світ-сонця

Яцько Кухаренко.

2 ноября
1844,
с. Умань.

Пишіть до мене:
в с. Щербиновскую
Войска Черноморского.



ЛИСТ ДО Я. Г. КУХАРЕНКА. 31 січня 1843. С.-Петербург


Отамане! Шкода, що в тебе руки не такі довгі, щоб досягти до моєї чуприни, а воно б добре було. Якби ніколи, або нездужав, або що-небудь таке, то ще б нічого, а то все так як треба, та ледащо, не вам кажучи, хоч і сором, та що маю робить — такий уже вдався. Тепер зачну: спершу. Як будете ви мені розказувать про вареники та проче, то я вас так вилаю, як батька рідного не лаяв. Бо проклятуща ота страва, що ви розказували, неділь зо три снилась. Тілько що очі заплющу, вареник так, так тобі і лізе в очі, перехрестишся, заплющишся, а він знову. Хоч «Да воскреснет» читай, таке лихо. А вдруге, чом ви мені не присилаєте костюма для Головатого. Ваш кошовий, здається, тут, але я його не бачив. Я ось що думаю: замість того, щоб малювать Головатого для вас одного, то я лучше зроблю літографію в 200 екземплярів, і то тойді тілько, як буду мать гроші, бо це таке діло, що без грошей не втнеш. А коли хочете, щоб швидче, то ви спитайте у своїх, чи багато їх найдеться таких, що хотять мать у себе Головатого. Я зроблю рисунок і пошлю в Париж літографіровать, бо тут не зроблять так як треба. А коштувать се буде 1000 руб. асигна[ціями]: так воно, бачите, гроші хоч і не нашому братові сердешному.
Так я думаю, щоб у мене все це не сіло на потилиці, зробіть ви подписку меж товариством на 100 чоловік або як знаєте. Коли все це, що я говорю, зробить можна, то ви й напишіть мені і пришліть одежу, а я вам пришлю ескіз. Я думаю його нарисовать, що він стоїть сумн[ий] коло Зимнього дворца, позаду Нева, а за Невою крепость, де конав Павло Полуботок. Поміркуйте самі, як це лучше зробить, бо мені й самому дуже хочеться кликнуть на світ Головатого, на Україну я не надіюсь, там чортма людей, німці прокляті — білш нічого. «Чорноморський побит» вийшов з цензури так як треба. Театральний цензор сказав, що йому не треба підписуваться, коли воно буде надрюковано. Я в марті місяці їду за гряницю, а в Малоросію не поїду, цур їй, бо там, окрім плачу, нічого не почую. То ви напишіть, що мені робить з «Чорноморським побитом». Скомпоновав ще я маленьку поему «Гамалія», дрюкують у Варшаві. Як видрюкують, то пришлю. І «Назара Стодолю» — драма в трьох актах. По-московському. Буде на театрі після Великодня. Хтодонт умер у Києві. У Гулака вчора був концерт, і він вам кланяється. Елькан джеркоче на всіх язиках так, як і перше, теж кланяється. Семененко оженився. Кіндрат рисує та сумує, та згадує вас. А я гуляю собі на безголов’я. Бувайте здорові.

Т. Шевченко




ЛИСТ ДО Я. Г. КУХАРЕНКА. 30 вересня 1842. С.-Петербург


С.П.Б. 1842 — 30 сентября.

Сидимо оце вдвох з Кіндратом, п’ємо чай та сумуємо, прочитавши ваше письмо, думаємо собі вдвох, де-то тепер наш добрий, наш щирий кошовий, чи ще в Тулі, чи вже за Тулою, чи, може, вже дома, та вже нехай де хоче буде, аби був здоров. Спасибі тобі, мій сизий голубе, що не забуваєш мене на чужині одинокого, і всі наші щирі приятелі дуже дякують, і Гулак, і Елькан, і Семененко, я всіх їх сьогодні бачив і всім разів по двічі читав твоє письмо, а прийшовши оце додому, ще раз прочитали ми вдвох собі з Кіндратом, удвох кажу, бо третього нема, нема вже Хтодота меж нами, учора поїхав сіромаха в Киев служить Богу і государю, як той казав, а ми пропадаємо в цьому проклятущому Пітері, щоб він замерз навіки, тут тепер 10° морозу, не вам кажучи, а кожуха нема, чорти б убив його батька, і купила нема. Ну, та нехай стара в’язне — більше м’яса буде, роздобудемо як-небудь, а поки що ось що: Чорноморський ваш побит у цензурному комітеті, цензор Корсаков говорить, що нічого не вимараємо, коли хочете, каже, то не читаючи подпишу. Моторний, спасибі йому, не знаю, що скаже театральний, як до його дійде, але, здається, що й той моторний, побачимо, як тілько все кончиться, то дам звістку. Переписав оце свою «Слепую» та й плачу над нею, який мене чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам черствим кацапським словом. Лихо, брате отамане, єй-богу, лихо. Це правда, що окроме Бога і чорта в душі нашій єсть ще щось таке, таке страшне, що аж холод іде по серцеві, як хоч трошки його розкриєш, цур йому, мене тут і земляки, і не земляки зовуть дурним, воно правда, але що я маю робить, хіба ж я винен, що я уродився не кацапом або не французом. Що нам робить, отамане-брате? Прать против рожна чи закопаться заживо в землю — не хочеться, дуже не хочеться мені дрюковать «Слепую», але вже не маю над нею волі, та цур їй, а обридла вже вона мені. Присилайте, будьте ласкаві, що ви там маєте доброго, та не журіться, компонуйте, нехай вам Бог помага. Скомпонував я ще драму чи трагедію в трьох актах, зоветься «Данило Рева». Не знаю, що ще з неї буде, бо ще і сам не читав, прочитаємо вдвох, як приїдете, бо я таки вас зимою сподіваюся, а весело б було, матері його ковінька. Кіндрат каже, що із хати б не виходили, все б сиділи та балакали, та галушки б та всяку всячину варили, та співали б, та танцювали. Приїзжайте, голубчику, коли можна буде, а поки що поклонися своїй любій жінці. На сім тижні побачу ваших діточок, бо поїду в Ц[арське] С[ело]. Бувай здоров, мій щирий рідний брате отамане, згадуй, коли будеш мать час згадать, сірому Т. Шевченка.
Аватара пользователя
Чорний запорожець
 
Сообщения: 2185
Зарегистрирован: Чт окт 22, 2009 5:45 pm
Национальность: Козак
Откуда родом: Чигирин-Холодний Яр

Re: Переписка Кухаренка з Шевченком

Сообщение Вадько » Вс мар 14, 2010 11:00 am

Весьма интересная переписка!

... В середине сентября 1862г. на "батьку кошевого", ехавшего с зятем и вестовым казаком из Екатеринодара в Ставрополь, напало кодло закубанских варваров. Произошла скоротечная схватка с применением холодного и огнестрельного оружия. Но... Силы были слишком неравны - и истекающеко кровью пожилого атамана увезли в горы, где этот нащадок славного запорожского рода вскоре и скончался.

...До окончания Кавказской войны оставалось каких-то два года.
Аватара пользователя
Вадько
 
Сообщения: 2662
Зарегистрирован: Чт июл 02, 2009 10:52 am
Откуда: Казачий Присуд
Национальность: казак

Re: Переписка Кухаренка з Шевченком

Сообщение Чорний запорожець » Вс мар 14, 2010 12:22 pm

Вадько писал(а):Весьма интересная переписка!


Да!Нуэто еще не все.Подшукаю еще вставлю.
Жаль что им так и не судилось встретиться на Кубани...Хотя и Шевченко этого желал,и Кухаренко приглашал дуже...
Аватара пользователя
Чорний запорожець
 
Сообщения: 2185
Зарегистрирован: Чт окт 22, 2009 5:45 pm
Национальность: Козак
Откуда родом: Чигирин-Холодний Яр

Re: Переписка Кухаренка з Шевченком

Сообщение Волкодав » Пн май 10, 2010 4:44 am

Какая речь!Яка мова!Звучит,как милодия,не сравнить с нынешним украинским с польским акцентом!
"Дай Божэ,шоб усэ було гожэ..."
Аватара пользователя
Волкодав
 
Сообщения: 18
Зарегистрирован: Пн май 10, 2010 12:11 am
Национальность: казачка
Откуда родом: Екатеринодар(Краснодар)

Re: Переписка Кухаренка з Шевченком

Сообщение Сирко » Пн май 10, 2010 7:36 am

Волкодав писал(а):Какая речь!Яка мова!Звучит,как милодия,не сравнить с нынешним украинским с польским акцентом!


Хм... Интересно, а как можно по письменному источнику установить акцент(произношение, фонетику)?
Сирко
 

Re: Переписка Кухаренка з Шевченком

Сообщение Вадько » Пн май 10, 2010 8:36 am

Возможно, Волкодав имеет в виду заимствованные из польского слова, которые смотрятся ("звучат") чужеродно - если сравнить современные тексты на украинском и "Переписку..."?

Письменный текст ведь тоже по своему звучит - за счет особого ритма языка, который заимствования как раз и сбивают...

...Только предположение, т.к. украинского языка я не знаю.
Аватара пользователя
Вадько
 
Сообщения: 2662
Зарегистрирован: Чт июл 02, 2009 10:52 am
Откуда: Казачий Присуд
Национальность: казак

Re: Переписка Кухаренка з Шевченком

Сообщение Сирко » Пн май 10, 2010 9:23 am

Вадько писал(а):Возможно, Волкодав имеет в виду заимствованные из польского слова, которые смотрятся ("звучат") чужеродно - если сравнить современные тексты на украинском и "Переписку..."?

Письменный текст ведь тоже по своему звучит - за счет особого ритма языка, который заимствования как раз и сбивают...

...Только предположение, т.к. украинского языка я не знаю.


Тут ведь какое дело... Украинский, есть язык синтетический, как и большинство современных литературных языков. Так что нет ничего удивительного в заимствованиях. Но замечу - очень много слов, которые считают польскими, на самом деле есть диалектизмы западноукраинских говоров и к польскому языку отношения не имеют. Кстати, часто утверждают, что слово украина польского происхождения и означает окраину. Но в польском окраина - это околица(okolica).:) В украинском тоже самое - околи(ы)ця.
А так - язык Шевченка и Кухаренка практически полностью вписывается в современный литературный украинский. И не удивительно - основа украинского, это говоры Поднепровья. И западенцы относительно недавно научились разговаривать на нашей мове. Ну, и привнесли некоторые свои новшества, прежде всего в произношении, фонетике. И ничего удивительного в этом нет - языки живые и постоянно меняются.
Сирко
 

Re: Переписка Кухаренка з Шевченком

Сообщение Чорний запорожець » Вт май 11, 2010 4:22 pm

Волкодав писал(а):Какая речь!Яка мова!Звучит,как милодия,не сравнить с нынешним украинским с польским акцентом!

А к чему то акцент то?Нынешний украинский если где и звучит с польским акцентом так это только на Бойковщине ,Лемковщине.
Если ты имела ввиду взаимственные какие то там типа польские слова так это тоже не верно.Украинский лит. язык,сформировался на Надднипрянщине,и Тарас Григорович был можна сказать одним из тех вокруг личности которого он и заложил основы мовы.А еще Котляревский.
Поэтому все это выдумки о полонизме в мове.
Аватара пользователя
Чорний запорожець
 
Сообщения: 2185
Зарегистрирован: Чт окт 22, 2009 5:45 pm
Национальность: Козак
Откуда родом: Чигирин-Холодний Яр

Re: Переписка Кухаренка з Шевченком

Сообщение саша » Пт сен 17, 2010 9:59 am

Волкодав писал(а):Какая речь!Яка мова!Звучит,как милодия,не сравнить с нынешним украинским с польским акцентом!
Абы языком молотить.Где вы в средствах массовой информации Украины слышали польский акцент?Польского акцента в западных районах Украины один процент от московского в восточных.И этот(московский) акцент тут за козачью мову выдавать.Добавили на десять московских слов одно украинское и это у вас казачья балачка?Кто мешает в Украине наследникам козаков бороться за чистоту козачьего языка?Я думаю козацкой мове Шевченка жители западной Украины сопротивляться не будут а вот восточные готовы добить то что осталось.Защищают московский как родной -хотят сделать вторым государственным.Значить не козачье родное а московское.
саша
 

Re: Переписка Кухаренка з Шевченком

Сообщение Lisnychenko » Пт сен 17, 2010 10:14 am

Сирко писал(а):
Волкодав писал(а):Какая речь!Яка мова!Звучит,как милодия,не сравнить с нынешним украинским с польским акцентом!


Хм... Интересно, а как можно по письменному источнику установить акцент(произношение, фонетику)?


Было бы желание `:{)
Главное, кроме русского никаких других язков не знать - ни украинского, ни польского. Тогда все получится! };(D
Аватара пользователя
Lisnychenko
 
Сообщения: 234
Зарегистрирован: Вт июл 14, 2009 4:48 pm
Национальность: козак

След.

Вернуться в Балачка

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1

ßíäåêñ öèòèðîâàíèÿ Яндекс.Метрика