СТИХИ И ПРОЗА НА БАЛАЧКЕ

[ЕСАУЛ]

Особенно в интернете на казачьих форумах... красуются как девки кто кого краше и заслуженнее

[ЕСАУЛ]

Хочь сам у риестри огинаюсь вкручивая шурупы в товсти гузна "казацких" чиновныкив и зажравшийся старшины, алэ нэ можу нэ выложиты стихы мого побратима Олега Галкина з Волгограду...
... Ну и трохэ моя рихтовочка....Справди кажуть що нэ обдилыв Господь козакив талантамы....Звыняйтэ шо нэ на балачки пысани....

СКАПЕЦ.

На казацком, на подворье, шум и гам
Хрюки, кряканье и гогот по углам.
– Что случилось приключилось, го-го-га,
Гуси спрашивали нервно пятуха...

– Появился в катухе, незванный гость!!!
Вроде птица, но для стаи – в глотку кость!!!
Глаз сердит и опереньем дюжа сер...
Не принять -ли неотложных, шумных мер!

Кочета заволновались: – Кто такой?
Почему не по реестру твой покрой?
Мы тут в стае переписанные все,
По юдашкинской одеты красоте!!!

Нас тут кормят из помойного ведра,
Мы объедки собираем со стола,
Нам буданище свинячий самый корм,
Обрастаем жиром-салом мы на нем!!!

– Надо гнать яго от сели с глаз долой!!!
Закрутил индюк распущеной соплей!!!
– Нас готовят для хозяина во щи..
Ты другого себе места поищи-и-и-и...

– Нас безродных из любых яиц ростят,
Инкубатором для бройлерных цеплят,
Как исполниться нам по сто двадцать дён,
Мы хозяину присягу принесём.

Кромко гаркнем-гюго,гюго,го-го-го...
Станет нам смиренно в сердцэ и легко..
Так без всякой родословной кутерьмы,
Обзавёмся гордо"соколами" мы!!!

Тишина вдруг воцарилась на базу...
Острым глазом, охладил гость ту бузу....
Хмурым взором обошёл неспешно всех,
И раздался соколинный громкий смех....

Слово, стая, вам свое скажу сейчас...
Хотя слово энто, право, не для вас...
Что бы в небе вольной птицею кружить,
Надоть трохи корни предков своих чтить!!!

Ведь давно природа вывела закон...
Слабый в племя принесет один урон...
Сей завет, в лихие годы,
Укрепил нам ДУХ ПОРОДЫ...

Есть и те, кто сердцем небесам верны,
Хоть в РОДУ и будут первыми они,
Прорастёт в них наше семя,
С радостью их примем в племя.

Тот закон давнишний, писаный для всех,
Проведет средь ваших ряженых отсев!!!
….Вон петух, бойцовый кряже...
Может РОДУ встать на страже.

И взмахнув крылами птица,
Поспешила удалиться...
Вольной птице, неба мало,
И такого не бывало,
Что бы гордой смелой птице,
Из чанов чануш кормиться....
**************************
Гордо сокол в небе реет,
Сверху землю глазом мерит.

Галкин Олег.
3 февраля 2012г.
Волгоград
http://kazak-center.ru/forum/21-473-17

[Вадько]

Андрей, должен сказать, что у тебя стихи гораздо лучше выходят.


Что касается этих вирш - здесь могла бы получиться неплохая и очень актуальная басня, если бы автор их серьезно доработал.

Зачем сбит ритм в последней четверти басни? Чтобы "отстроить" главного героя от остального птичника?
Но так вся размеренность повествования разом смазывается.

Много непонятных слов: "буданище", "чануш", "скапец", "кряже" (как сущ. м.р. в И.п.). Если они ради казачьего колорита взяты из Донского гутора, то их смысл должен хотя бы угадываться - ум читающего не должен спотыкаться на них.

"Надоть трохи корни предков своих чтить" - здесь ритмический спотыкач; возможно, следует изменить порядок слов.

Все-красоте, корм - нём, дён - принесем, верны - они - все это совершенно негодные рифмы.

Олегу Галкину желаю творческих успехов.
Постарался свои замечания сформулировать корректно и доброжелательно, как видишь.

[ЕСАУЛ]

Над костями дедов и степным вековым черноземом,
Молодой ветерок - стригунок в разноцветье ковров шелестит.
Много разных цветов разметали медовый духмян под Азовом,
Там где ратная слава, обнявшись с казацкою удалью, спит.

Гулкий топот копыт выбивает протяжные стоны,
Кровь кипящею лавой течет по сожжённой земле,
И скрипят тополя, наклонив обожженные черные кроны,
Да призывный набат загудел золоченой главою во мгле.

Отстояли Присуд, сыновья непокорного Дона
И призвавши на помощь отважных днепровских братов,
Дали клятву: «Стоять!» Взяв в свидетели стены Азова,
«За братэрство казачье, и ныне и присно - во веки веков».

Страшно бились они на валу неприступной твердыни,
Рвали глотки зубами, кровавым булатным клинком.
Им со стен отвечали гарматы картечью и дымом,
А кипящей смолою облитые шкуры, слезали чулком.

Поросли камышом и осокой донские лиманы
Поистлели казачьи останки в родимых степях
Приходили не раз в эти земли еще басурманы,
И татарин, и немец и чванством обуянный лях.

А в степи вековой, словно кровью казачьей напоен
Раскрывает уста, неизменно, лазорев-цветок
Это сердцэ донца, умываясь студенной росою,
Выпускает скрозь землю свой алый духмяный росток.

Рядом с ним приобнявшись, как братья навеки родные,
Развеваемый ветром ковыль о Днепре загрустит…
То черкасы лежат, разметав осэлэдци седые,
Молят землю донскую на часик домой отпустить.

Заиграет ли песню, над Доном Великим, молодка-девчина
У Седого Днепра, пыхнув дымом в усы, ей подтянет чумак
Старый дед, в курене под истлевшей погасшей лучиной,
На эфесе клинка, что есть силы, сожмет свой иссшохший кулак.

Лях Андрей

[Вадько]

Очень хорошие стихи!

[Вадько]

Cмиховыны на Балачци с Лингвофорума:

***
Як пішов я по станиці
Дівчат розглядати,
А тепер же я прийшов,
Шоб вам розказати.

Подивився я на їх -
Всї вони хароші,
А як лучче(краще) придивився,
Красота за гроші.

Як помиє свою пику
Та й почисте зуби,
Брови свої підмалює,
Наялозе губи,

Як розчеше собі косу,
Дротом забинтує,
І біжить вона на вечір
Наче вітер дує!

Там вона на вечорі,
Вона веселиться,
Така гарна та весела -
Любо подивиться.

А як прийде додому -
Спаде щекотурка,
І тепер вона похожа
На подлого турка.

* * *
Як пішов я Настю сватать,
Пригласили сісти,
Поставили барабулю
Нечищену їсти.

Я на тую барабулю
Скоса поглядаю,
На полиці варяниці,
Я на їх моргаю.

Потушили каганці,
Полягали спати,
А я за ті варяниці
Та тікати з хати!

Як догнала мене тьоща
Коло перелаза,
Як учисте кочергою
Сто чотирі раза!

***
МИГИЧКА

Раз осінньою порою
За високою горою,
За дубовим темним лісом
Їхав батько з сином візом.

Славсь туман такий густючий,
Крапав дощ дрібний колючий,
В давній час була привичка
Називать той дощ "мигичка".

Батько підганяв конячку,
Шоб тягла скоріше тачку.
За гарбою йшло лошатко,
Тихо чапаючи шатко.

А синок назад дивився,
Шо туман кругом стелився,
Та шось сіре і кошлате
Підкрадалось до лошати.

Мало, шо таке ненастя,
А на всю біду й нещастя
Вовк звалив мале лошатко!
Батько ж їхав без оглядки.

Хлопець був іще маненький,
Нерозумний і дурненький,
Вовчу сіру злу породу
Він не знав, не бачив зроду.

І питає син у батька:
"Шо ото такого, татку?"
Батько каже:"То мигичка -
З неба падає росичка."

- "От яка мигичка, татку -
Задушила нам лошатко!"

http://lingvoforum.net/index.php/topic, ... n.html#new

[Вадько]

ЗАЖУРИЛАСЬ СТАРА БАБА

Зажурилась стара баба
Своєю бідою -
Тіке діда поховала,
Стала молодою.

Ой гоп, зажурилась,
Та й скоро забулось,
У червоні черевики,
Як дівка обулась.

Тепер бабі вольна воля,
Дід не дошкуляє,
Така гарна та весела,
День у день гуляє,

Ой гоп, вольна воля,
Горілочка п'ється,
Перехиле, заспіває -
Все лихо минеться.

Порубала баба курі,
Продала корову,
Собі хімію зробила,
Почорнила брови.

Ой гоп, порубала,
З кумою поїли,
Шоб вдосвіта не співали,
Шоб не сокоріли!

Тепер бабу поважають
Усі добрі люди -
Всі п'яниці та гуляки,
І всі лизоблюди.

Ой гоп поважають,
Ще й добре, як просять,
А як баба та й нап'ється,
Все з хати виносять.

Було б бабі веселіше,
Якби не унуки,
Бо на літо всі приїдуть,
Звяжуть бабі руки.

Ой гоп, веселіше
Було б в світі жити,
Тіке пити та гуляти,
Нічим не тужити.

Загуляла стара баба
Та й не знає годі,
В бур'янах вовки завили
В неї на городі.

Ой гоп, загуляла,
Нічого не робе,
Сподівається на бога,
Може, він пособе.

Захотілося старенькій
Молодого діда,
Може, він все переробе,
То й на краще піде.

Ой гоп, захотілось,
Та так довелося,
Ссіке вона не шукала,
Дурніх не найшлося!


***
СТАНЦІЯ ЄЯ

Повз степи, станиці, села
Поїзд біг шістсот веселий.
Білше плентався,не біг.
Мерехтів у вікнах сніг.

Чи експрес він був, чи скорий,
Наче п'яний або хворий
Сипло дув в свою трубу,
Кланявсь кажному стовбу.

Гарна там була обслуга,
Правда, трохи недолуга,
Як не п'є, так міцно спить,
У дві дірочки сопить.

Вищий клас у ньом вагони,
Вторсир'я старого тонни.
Вже давно їм вийшов строк-
Протяг дме з усіх дірок.

От він вирвався за місто
У широке поле чисте,
Дружно всі провідники
В вікна трусять смітники.

Два часа вже промайнуло,
Аж дві станції минули.
"Тимошовка, Канівська?"
- "Нє, це станція Дінська!

Це яка ще там роззява
Упіймала ротом gаву?
Тимошовка в другий бік!"-
Гримнув сонний провідник.

Клунків пхаючи півтонни,
Баба лізе до вагону:
"Хто тут, як свиня, хропить?"
-"Провідник працює - спить!"

Хтось проснувся на полиці,
Бо чогось не дуже спиться:
"Албаші? Старомінська?"
-"Та грецців вам там, Дінська!"

Поїзд ще стояв чимало,
Та усе в вагоні спало.
Баба клунки затягла
І сама на їх лягла.

Провідник таки прокинувсь,
До старої грізно кинувсь:
"Ти чого, така-сяка,
Узяла собі квітка?

Ти, бува, не впала з неба?
Честь і совість знати треба!
В мене краще б узяла!
Зрозуміла? Поняла?"

На довгому перегоні
Все затихло у вагоні.
Знову станція якась,
Козаки в вагон пруть грязь.

Хтось питає із полиці:
"Ми уже в донській столиці?"
А йому:"Який там біс
Не в ростовський поїзд вліз?

Чи трави якой наївся,
Чи здурів, чи перепився,
Шо ти там за чоловік?
Їдем ми у другий бік!"

Шось штрикнуло за плечима,
Й баба кліпнула очима,
Позіхнула, потяглась,
Знову станція якась.

"Ти диви, як світять зорі!
Шо за станція надворі?"
Одповів бабусі бас:
"Ета станция Челбас,
Тут стаім ми целий час".

Баб завдруги упала
І часа десь два проспала.
Кліп! - а поїзд десь стоїть,
А надворі хурделить.

"Ти диви, як дує ловко!
Чи оце там не Покровка?"
Провідник, як та змія:
"Не Покровка, а Єя'!"

Баба тяжко ізітхнула
І на все рукой махнула:
"Ну, іще це не моя,
А її там чи їя".

Добре ніч стара діспала,
Аж на неї торба впала,
Потягнулась, зирк! надвір -
Видно весь хрещений мир.

Баба враз заголосила:
"Бий тебе превража сила,
Жар тебе чорти в печі,
Бо Покровка уночі!

Я ж по-людському просила,
Як клунки свої носила,
Щоб мене ти ізбудив.
Де ж у біса ти ходив?"

Провідник на цей гармидер
Очи бабі чуть не не видер:
" Я ж тібє казав - Єя',
То вже станция твоя!

Раз взяла була білєта
Знать дольжна - Покровки нєту,
Єсть в нас станция Єя ,
Це забота не моя!"

Я б йому додав турботи,
Шо шукав собі б роботи,
Шоб старіх людей не кляв,
І шоб "Є'я вимовляв.

Ну, а всі запам'ятаймо,
І таку притику знаймо,
Шо станиця зветься так,
А в ній станція - інак:

Це не лиш в Новопокровській,
У Кропоткіні - Кавказька,
А Гречишкіно - в Тбіліській,
А у Павловській - Сосика,
А у Славянську - Протока,
Мілованово - в Казанській,
У Воронезькій - Варилка,
Гетьмановська - у Кавказькій,
В Старокорсунській - Стопятий,
А Порошинська - в Терновській,
Албаші - в Новомінській.

Та і то не все я дав,
Не вловіть, як баба, gав!

http://lingvoforum.net/index.php/topic,40266.300.html

[Вадько]

Перва писня - од казачкы станыци Саратовськой Шилихи(Шило, у дівоцтві - Компанійцівна) ЄвгенІЇ (Якольовни), 1910-2002.

Остатни смиховыны складал Закубанэць, казак той же станыци и Шылихы унук.

[Маруся]

Смиховыны приэмны! Хто такий Закубанэць Одкрыйтэ тайну Вадько
"Мыгычку" я вжэ дэсь чытала...

[стэпняк]

Слышал ещё весной в одной из передач Казак FM интервью с Захарченко в котором он сказал, что Кубанский Казачий хор испоняет песни в том числе и современных местных поэтов пишущих на балачке. Это Евгения Сергеевна Марчук и Ольга Сергунь. -Несколькоьраз пытался найти их стихи, всё безрезультатно, и вот сегодня повезло.

Стихи О. Сергань

Дай опомныться зозуля

Дай опомныться зозуля,
Дай опомныться.
Сыпав тёхны соловэйко
Та за ярамы.
Сныться дом з рэзным коньком
Що над виконныцей
З молодэнькым над крынычкою та явором
Дай опомныця зозуля,
Дай опомныця.
Пиднялысь мои сыночкы
рядом с дочкамы
Каждэ лито также спие
Мэд-шовковыця,
Розрослыся ясиночкы з яворочкамы.

Припев: Там зиронька ронэнько
Будыла вышнякы
А в рички моянэнько
Полоще рушныкы
А батько конэй пое,
А я вынкы плыла,
Про щастя, та про долю
Спивалы явора

Дай опомныться зозуля,
Дай опомныться.
Що згадала ты мэни,
Ох, то нэ выпало.
Билый явор долу гнэться,
Тай нэ ломыться
Сыви лыстя на дорогу понасыпало.
Дай опомныться, зозуля,
Дай опомныться.
Пронэслысь года, як птыци
По-пид хмарамы.
Чи кукуешь ты, чи тыхо грае звонныця,
Чи болыть душа по тонкым,
Та по яворам.

Припев: Там зиронька ронэнько
Будыла вышнякы
Водыла мэнэ нэнько,
За коханы стэжкы.
Червонни в коси квиты
Миж лентами плыла.
За ридною калиткой
Спивалы явора.

Если что нибудь есть у вас скидывайте - тоже.