Последнее на сайте

Новости

Православный календарь






Вопрос по фото.

Фотографии казаков, по возможности исторические, а там...

Модератор: Подъесаулъ

Re: Вопрос по фото.

Сообщение саша » Чт фев 10, 2011 4:08 pm

Lis писал(а):Ктож с тобой иногородним балакать будет, колы ты батька Щербину нашего инородцем назвал?
Я спорил с казаком который говорил что украинец казаку инородец.Думаю что для него Щербина точно инородец.
1920 Щербина оказался в эмиграции, сначала в составе кубанской делегации в Югославии. С 1921 жил в Праге, где работал профессором Украинского вольного университета (1922—1936), а с 1924 по 1925 был ректором. С 1922 являлся профессором статистики Украинской хозяйственной академии в Подебрадах (Чехословакия).

Оказавшись в эмиграции, участвовал в деятельности украинских научных учреждений, в частности Научного общества имени Тараса Шевченко. Его избирали действительным членом НТШ и ректором Украинского свободного университета. Помимо этого, писал на украинском литературном языке, составил стихотворные поэмы «Черноморцы» и «Богдан Хмельницкий».

Был похоронен в Праге на Ольшанськом кладбище. В году 2008 без разрешения семьи и украинской общины в Чехии Щербину насильно, при поддержке российских дипломатов и Чешской Православной церкви был перезахоронен в Краснодаре.В чём же интерес российских дипломатов(да и православной церкви)-яснее говоря Кремля?-Вбить клин между украинцами и кубанцами.Да в том что бы внушить потомкам запорожцев что кубанцы и украинцы инородцы, что Сич разогнали и Украина уже ни какого отношения к козакам не имеет,что все реликвии Запорожцев к Украине отношения не имеют.И по постам некоторых шустрых засланных казачков видно что они целенаправленно постят по заранее утверждённой Кремлём директиве.Почему же Москва не способствует возрождению казачьей культуры?Да потому что они на дух её непереносят.Скорее выкорчует корни ,которые ещё торчат то тут то там на "даренной" земле..
Последний раз редактировалось саша Чт фев 10, 2011 10:56 pm, всего редактировалось 8 раз(а).
саша
 

Re: Вопрос по фото.

Сообщение саша » Чт фев 10, 2011 4:16 pm

Мог ли подумать Щербина что когдато ктото, назвавшийся кубанцем ,будет говорить что украинцы и кубанцы инородцы?
Федир Андрийовыч Щербына
Вложения
200px-Sherbina.jpg
200px-Sherbina.jpg (8.64 КБ) Просмотров: 2762
саша
 

Re: Вопрос по фото.

Сообщение саша » Чт фев 10, 2011 4:38 pm

Кубанец писал(а):
саша писал(а):

Бесценные реликвии запорожских казаков оказалась в России......




Ты мабуть, не в курсе что Цапенко и Ко никакого отношения в Кубанским регалиям отношения не имели.



Я можно сказать,посещал Америку.
Честно сказать:- не в курсе-к сожалению Америки не посещал.
саша
 

Re: Вопрос по фото.

Сообщение саша » Пт фев 11, 2011 12:18 am

Интересно кто от Кубани вместе с московскими дипломатами и православной церковью участвовал в насильственном перезахоронении останков Щербины.
саша
 

Re: Вопрос по фото.

Сообщение dzick » Ср ноя 02, 2011 8:21 pm

Совершенно верно это Покровский.
ПОКРОВСКИЙ Виктор Леонидович (-9.11.1922) – русский офицер, ставший по прихотям судьбы в годы борьбы за Казачью Идею командиром Кубанских Казаков. Во время Первой Мировой войны служил в 10-м Малороссийском гренадерском полку, а также в качестве летчика-наблюдателя в военной авиации. После окончания Одесского Кадетского Корпуса и Павловского Военного Училища, (которое окончил «по первому разряду») вышел в 1908 году в Гренадерский Малороссийский Полк. В 1912 году поступил в Петроградский Политехнический Институт по классу авиации. Практические занятия по авиации он проходил в Севастопольской Школе, закончил курс, в ноябре 1914 года и, немедля отправился на фронт. Поручик Покровский сразу же выдвинулся как военный летчик. В 1915 году он по представлению Верховного Главнокомандующего, награждается Орденом Св.Георгия 4-ой ст. В сентябре того же года он успешно выполняет задание Ставки Верховного по разведке в глубоком тылу противника. В 1916 году капитан Покровский назначен командиром 12 Арм. Авиационного Отряда. После октябрьского переворота он едет на Юг и 2-го января 1918 года формирует в Екатеринодаре Кубанский Добровольческий Отряд № 2 для борьбы против Советов. 17 марта 1918 года, генерал Покровский приступил к выполнению особой задачи, данной ему генералом Корниловым - к организации регулярных частей Первой Кубанской Казачьей Дивизии. С мая месяца он во главе этой Дивизии уже ведет успешные бои с советами. В августе он командует 1-м Кубанским Корпусом. Успешные его дела приводят к уничтожению трех советских Армий, что и дает возможность довершить Добровольческой Армии овладение Северным Кавказом. В феврале 1919 года генерал Покровский командует группой в составе 1-го Кубанского и 2-го Донского Корпусов и, разгромил конницу Думенко. В мае того же года он, в составе Кавказской Армии, принял участие в овладении Царицыным. Летом 1919 года генерал-лейтенант Покровский командовал Войсками Волжской группы и занял Камышин на Волге. В октябре того же года он был назначен Командующим Кавказской Армией. За время своей боевой службы БЕЛОМУ ДЕЛУ генерал Покровский взял подчиненными ему Войсками в плен 250 тысяч, 450 орудий, 1200 пулеметов, 34 бронепоезда и несметное число прочей военной добычи. Оказавшись в зарубежной жизни, генерал Покровский продолжал работать в научной отрасли и написал многотомный труд по вопросам общеполитического и экономического положения в Европе и в советской России. В 1922 году он из Берлина переехал в Болгарию и стал очень крупной мишенью для большевиков. Ряд мер им предпринимаемых для ограждения своей безопасности не привели к благоприятным результатам. Преданный своим же офицером он стал жертвой организованного нападения большевиков, поддержанных болгарским вооруженным отрядом и 9 ноября 1922 года был убит в г. Кюстендиле. Над его трупом было совершено надругательство. (С.В. Денисов. Белая Россия. Казачий стан, последнее обновление 22.07.2001 от Р.Х.)
Примите мой труд, если надо то отругайте да только не очень, ведь когда делают первые шаги, то всегда спотыкаются. Не могу судить о достоинствах, но чего хотелось, то произошло… Что касается моей работы, то это не сборник, а только «материалы» (А. Бигдай)
Аватара пользователя
dzick
 
Сообщения: 349
Зарегистрирован: Ср мар 09, 2011 10:01 pm
Откуда родом: Кубань

Re: Вопрос по фото.

Сообщение dzick » Ср ноя 02, 2011 8:52 pm

С самого начала вопрос был о личности Иваниса... ИВАНИС Василий Миколаевич (куб.)(1889-?) - народився Василь Іванис у 1889 р. в станиці Настасіївській Темрюцького відділу на Кубані. Батько його Микола Потапович та мати Марія Степанівна (в дівоцтві Болотенко) походили з давніх козацьких родів. Виростав Іванис в українському середовищі, бо в ті часи всі козаки та їхні старшини розмовляли української мовою. Початкову освіту здобув у однокласній (ст. Настасіївська), двокласній (ст. Полтавська) та "городській" (ст. Слов'янська) школах. Середню освіту отримав, 5 років вивчаючи нафтоперегінне виробництво в середньо-технічній школі м. Ростова. Після цього навчався в Московському комерційному інституті. У 1910 р. добровольцем відбув службу в 3-му Кубанському пластунському батальйоні у Грузії. У вільний від службових обов'язків час самохіть читав козакам лекції з історії запорозького козацтва - предків кубанського козацтва. З 1911 р. навчався у Політехнічному інституті м. Новочеркаська (фах - хімічні технології), після закінчення якого в 1915 р. вступив до Михайлівської гарматної школи. Як гарматний офіцер бере участь у боях на Кавказькому фронті. Після зайняття турецької фортеці Трапезунд був відряджений як інженер-хімік на військовий завод синтетичного фенолу на Донбасі. Тут став свідком приходу до влади більшовиків. Відтоді більшовизм на все життя викликав у Іваниса відразу і поставив його у ряди безкомпромісних борців із цим тоталітарним російським явищем. Вступивши до старшинської гарматної батареї, Іванис у складі Добровольчої армії генерала Корнілова бере участь у Крижаному поході від Ростова до м. Катеринодара, де збройні сили проголошеної 16 лютого 1918 р. Кубанської Народної Республіки зазнавали поразки від більшовицької армії. Потім разом із кубанським урядом відступив на Донщину. Звідси уряд Кубані направив делегації до Гетьмана Скоропадського на переговори стосовно міждержавних стосунків і союзницьких взаємин у боротьбі з більшовицькою навалою. Україна погоджувалася на федерацію чи конфедерацію, обіцяла допомогу озброєнням і військовою силою (готувалась висадка на Тамань дивізії генерала Натієва). Проте більшістю членів кубанського уряду було прийнято рішення про союз із Добровольчою армією генерала Денікіна, що стало історичною помилкою, яка згубно відбилася на подальшій долі Краю. Влітку 1918 року Іванис узяв участь у Другому кубанському поході Добровольчої армії, внаслідок якого Північний Кавказ було звільнено від червоних. У серпні від станиці Настасіївська його обрали членом Надзвичайної крайової ради, яка ухвалила Конституцію Демократичної Республіки Кубанський Край, прийняла закон про створення окремої Кубанської армії та адміністративних установ республіки. Але діяльності кубанського парламенту й уряду весь час гостро протидіяв генерал Антон Денікін зі своїм реакційним урядом що прагнув відновлення "єдиної та неділимої" Росії. Втручання у внутрішнє життя Кубані військових і цивільних представників Добровольчої армії ставало все брутальнішим. Основні сили своєї армії, в якій кількісно переважали кубанці, Денікін кинув у першу чергу на поборення єдинокровної їм Української Народної Республіки. Вважаючи Денікіна головним ворогом Кубані, Іванис, як депутат парламенту і член уряду (міністр торгівлі і промисловості), був беззастережним оборонцем незалежності Кубані від Росії, прихильником зближення з Україною. З метою консолідації людності Краю він обстоював покозачення, тобто зрівняння в правах з Козаками переважно українського некозачого населення, що становило половину всього населення Кубані. Адже безправність відкидала новгородніх до більшовицького табору. Кубансько-денікінське протистояння досягло свого апогею з убивством денікінцями голови Крайової ради - кубанського патріота Миколи Рябовола, розігнанням самої Ради, стратою на шибениці депутата-священика О. Кулабухова і депортацією за кордон 10-ти депутатів-самостійників. Ці події викликали глибоке обурення в Краю. Козаки цілими частинами покидати фронт і повертатися додому, що великою мірою і спричинило поразку Денікіна. Армія деморалізувалася і почала швидко відходити, перетворюючись на озброєну юрбу. В цих умовах кубанці сформували окрему Кубанську армію, створенню якої раніше протидіяв Денікін, відновили Конституцію, парламент і самостійницький уряд на чолі з Василем Іванисом, але врятувати ситуацію вже не змогли. Під тиском червоних Кубанська армія з урядом Іваниса відступила чорноморським узбережжям до кордонів Грузії, де мала надію знайти притулок. Проте грузинський уряд, побоюючись ускладнень у відносинах із більшовицькою Росією, пустив на свою територію лише цивільних осіб, членів уряду й Законодавчої ради. В умовах відсутності харчів і боєприпасів армія була змушена здатися на ласку значно більших числом сил червоних. А Іванис із п'ятьма тисячами Козаків і юнацькою школою переправився до Криму. Він перебрав булаву й обов'язки військового отамана Кубанського Війська. В листопаді 1920 року, проводячи у Тифлісі нараду з депутатами Кубанської ради, Іванис дізнається про падіння Криму і їде до Стамбула, куди було евакуйовано Кубанську дивізію. Багато сил і часу витрачає на влаштування кубанців на чужині, опікується навчанням кубанської молоді. За його клопотанням 50 кубанських юнаків (серед них Михайло Теліга - майбутній чоловік поетеси Олени Теліги) навчаються в Українській господарській академії (Українській політехніці) в Подебрадах. Оцінюючи події 1918 - 20 рр. на Кубані, Іванис гостро засуджує кубанських політичних діячів (Л. Бича, Г. Омельченка, П. Макаренка та ін.) за прихильність до російської Добровольчої армії - замість єднання з Україною. В січні 1921 р. В. Іванис налагоджує стосунки з урядом УНР, зустрічається з її прем'єром Андрієм Лівицьким, Головним отаманом Симоном Петлюрою. Більше 10 років Іванис перебуває в Чехословаччині, де в Українській господарській академії викладає технологічні дисципліни, як лектор, доцент і професор проводить педагогічну і наукову роботу. Був довголітнім головою Союзу інженерів-українців у еміграції, редактором журналу "Український інженер". Співпрацював з Українським науковим інститутом у Варшаві, який видав дві його монографії. Був членом Української наукової асоціації. В 1935 - 39 рр. Іванис - професор Рільничого ліцею в Чорниці (Львівщина). В часи німецької окупації працював технічним керівником гарбарень (шкірзаводів) і млинів на Люблінщині в Польщі. Рік перед кінцем війни жив у Празі, а по війні - в м. Ольденбург (ФРН). У 1948 р. переселився до м. Торонто в Канаді, де співпрацював з різними науковими і громадськими організаціями. Став дійсним членом Наукового товариства ім. Тараса Шевченка. Автор наукових праць з нафтопереробки, економіки України та Північного Кавказу і підручників вищої школи. Автор публіцистичних праць: "Козацтво України" (1950), "Імперіалізм Московщини, Росії та СССР" (1951), "Симон Петлюра - Президент України" (1951), "Боротьба Кубані за незалежність" (1961) і п'ятитомних спогадів "Стежками життя" (1958-1962). Упокоївся останній прем'єр Кубанської Народної Республіки, видатний політичний діяч і несхитний прихильник єднання Кубані з Україною в далекій Канаді. Тіло його поховане на українському кладовищі в містечку Оквіл поблизу Торонто. В журналі "Родная Кубань" (ч. 4, 1998 р.) опубліковано витяг із листа поетеси Марії Голод (Канада), в якому зазначено, що згідно із заповітом Василя Іваниса його "архів і отаманську булаву необхідно передати до Колегії св. Андрія у Вінніпезі (Семінарія православних священиків). Якщо Кубань стане частиною України, то булаву передати до Катеринодара. Якщо Кубань не увійде до України, а Україна стане незалежною, то булаву передати до музею ім. Дмитра Яворницького у Дніпропетровську. Чи здійсниться мрія Василя Іваниса про об'єднання України з Кубанню? Сподіватимемося, що так, і його булава таки опиниться в Катеринодарі. (з книги Р.Польового, "Українська Кубань")
Примите мой труд, если надо то отругайте да только не очень, ведь когда делают первые шаги, то всегда спотыкаются. Не могу судить о достоинствах, но чего хотелось, то произошло… Что касается моей работы, то это не сборник, а только «материалы» (А. Бигдай)
Аватара пользователя
dzick
 
Сообщения: 349
Зарегистрирован: Ср мар 09, 2011 10:01 pm
Откуда родом: Кубань

Re: Вопрос по фото.

Сообщение Lis » Чт мар 21, 2013 6:43 pm

21 марта – 125 лет со дня рождения Василия Николаевича ИВАНИСА (1888-1974), экономиста, инженера-технолога, политического и общественного деятеля.
Учился в Ростовском среднетехническом училище (1904-1908) и Донском политехническом институте (1911-1915).
Участник Первой мировой войны и Ледяного похода Добровольческой армии (1918).
Член Кубанских рад, министр торговли и промышленности, премьер Кубанского правительства (1918-1920). После разгрома белого движения – в эмиграции (Чехия, Польша, Германия, Канада).
Преподавал в высших учебных заведениях.
Председатель Союза инженеров-эмигрантов, главный редактор журнала «Український інженер» (Прага). Автор книг «Енергетичне господарство України і Північного Кавказу» (1934), «Промисловість України і Північного Кавказу» (1938), «Симон Петлюра Президент України» (1952), «Боротьба Кубані за незалежність» (1968), «Стежками життя. Спогади» (1958-1962, в 5 кн.).
Вложения
Иванис Василий Иванис-последний кубанский премьер правительства Кубанской республики.jpg
Пройдэ год, може и двисти
И козачество знов заживэ,
Тоди будэ на його надия,
И воно уж николы нэ вмрэ!
Аватара пользователя
Lis
 
Сообщения: 1122
Зарегистрирован: Чт июл 02, 2009 10:39 am
Откуда: с Дона
Национальность: казак
Откуда родом: ст. Кущёвская
Ресурсы: http://rostgenealog.ru

Re: Вопрос по фото.

Сообщение Моторный Андрей » Вс мар 24, 2013 8:55 am

Lis, а какой вопрос по фото Иваниса?
Каждый свободный бюргер и все члены общины почтенных горожан обязаны иметь кольчугу, шлем и копьё.
Генрих II Плантагенет. Ассиза о вооружении, 1181 г.
Аватара пользователя
Моторный Андрей
 
Сообщения: 712
Зарегистрирован: Сб июл 04, 2009 1:41 pm
Откуда: Moscow
Национальность: Cossack
Откуда родом: ст. Марьянская ККВ

Re: Вопрос по фото.

Сообщение Lis » Вс мар 24, 2013 6:22 pm

Вопроса нет. Это дополнительное фото Иваниса в день его рождения к ответу на первый пост. другой темы не нашел куда выложить.
Пройдэ год, може и двисти
И козачество знов заживэ,
Тоди будэ на його надия,
И воно уж николы нэ вмрэ!
Аватара пользователя
Lis
 
Сообщения: 1122
Зарегистрирован: Чт июл 02, 2009 10:39 am
Откуда: с Дона
Национальность: казак
Откуда родом: ст. Кущёвская
Ресурсы: http://rostgenealog.ru

Пред.

Вернуться в Фотографии

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: Google [Bot] и гости: 1

cron
ßíäåêñ öèòèðîâàíèÿ Яндекс.Метрика